(Михайло Кобалія)
Київський окружний адміністративний суд зобов'язав Державну міграційну службу України ухвалити рішення про визнання громадянина Російської Федерації Михайла Кобалія біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідний вердикт, що наразі оскаржується в апеляційній інстанції, постановила служитель Феміди Альона Кушнова.
Йдеться про історію адміністративно-кримінальних поневірянь вихованця ростовського СК "Пересвет" та власника чорного поясу (3 дан) з карате-до Шотокан, який прибув на територію України з РФ у останній день осені 2018 року. За твердженнями Михайла Ереклейовича, цьому передувала сага з підвищенням рівня інтересу до його персони з боку російських силовиків.
В інтерпретації спортсмена, прологом до цих подій стало те, що від 2014 року він почав відкрито засуджувати політику РФ. У 2017 Кобалія нібито "почав отримувати інформацію про зацікавленість ним з боку працівників ФСБ", у листопаді наступного року обшукали будинок його батьків, а самому каратисту почали "пригадувати" історії вчинених ним хуліганства та нанесення тілесних ушкоджень зразка п'ятирічної давнини. Майстр з бойових мистецтв сприйняв ці виклики як сигнал до рішучих змін: він вирішив не випробовувати долю та чкурнув з Ростову на Харківщину, звідки потім перебрався до Києва, де мешкає й понині.
Саме в українській столиці на початку жовтня 2019 року сенсей звернувся із заявою про надання йому статусу біженця. Сумарно розгляд його справи розтягнувся майже на п'ять років (лише влітку 2024 тренер отримав від міграційників відкоша у його зазіханнях), оскільки у процесі вивчення бекграунду Кобалія спливла делікатна деталь. Виявилося, що Михайло Ереклейович, також відомий у специфічних колах на прізвисько "Міша Грузин", від травня 2019 року оголошений у міжнародний розшук за поданням правоохоронців РФ. Останні інкримінують Кобалія вимагання в складі організованої групи (ч.3 ст.163 КК РФ).
Згідно інформації російських ЗМІ, йдеться про дотичність "Міши Грузина" до діяльності потужного ростовського ОЗУ "Сельмаш", ідейними лідерами якого виступають злодій в законі "Нодар Руставський" (Нодари Асоян) та кримінальний авторитет "Полузвір" (Андрій Іманалі).
Раніше на сторінках Dетектив-Info (детально про це - в матеріалі "Повернення волонтера в законі") повідомлялося: "закривати" знакових персонажів з керівної ланки ОЗУ "Сельмаш" (включно із рідним братом "Нодара Руставського" Валерієм Стуркі, якого восени 2025 засудили до 21 року ув'язнення) ростовські силовики почали восени 2019 року. Тоді ж надбанням широкого кола громадськості став той факт, що низка лідерів угруповання дивним чином встигла накивати п'ятами до Києва й була оголошена в міжнародний розшук. Передусім йшлося про представника найвищої касти злочинного світу Нодари Асояна та його довірених осіб - кримінальних авторитетів "Мішу Грузина" (Михайла Кобалія), "Полузвіра" (Андрій Іманалі), а також зятя останнього - Роберта Лскавяна ("Роберт").
З матеріалів суду випливає: більшість з цих поважних достойників Україна прийняла розпростертими обіймами. "Роберт" та "Полузвір" відшукали в себе козацьке коріння та отримали паспорти з тризубом, а один з найближчих соратників російського злодія в законі №1 "Шакро Молодого" запросив біженства (детально про епопею "Нодара Руставського" - в матеріалі Dетектив-Info "Волонтер в законі") та обзавівся колекцією "документів прикриття".
Згідно однієї з інтерпретацій, свято "зеленої вулиці" в Києві для Асояна завершилося тільки навесні 2021 року. Маркерами цього вважаються запровадження відносно "злодія в законі" санкцій РНБО, спроба зачистки інформаційного поля та "вимушена еміграція" Нодари Жоржиковича. Разом із цим, вже після початку широкомасштабного військового вторгнення армії РФ на територію України, "Нодар Руставський" намагався відновити статус-кво та фізично повернутися на Печерські пагорби.
Як вже зазначалося на сторінках Dетектив-Info, у вересні 2023 року київські гастролі "волонтера в законі" були достроково припинені через принципову позицію керманичів більшості вітчизняних силових структур. Втім, й понині ажіотаж навколо його персони геть не зник: час від часу до редакції надходить інформація, мовляв "Нодара Руставського" бачили спочатку на Буковині, а згодом на Закарпатті. З урахуванням рівня впливу Асояна не можна виключати, що відповідні інсайди могли бути штучно інспіровані, зокрема і його опонентами. Тим не менш, як прибічники, так і антагоністи достойника ладні підтримувати тезу, що Україна була й залишається в серці Нодари Жоржиковича. А його наміри "оформити камбек" як мінімум залишаються незмінними.